Засуджений до волі. Смертний привілей.
Під небом олов'яним змиваються фарби,
Ми - в’язні власних марень і тісних галерей,
Де час догриз надію, наче окислі скарби.
Буття - липка багнюка. Повзе по голій шкірі.
Тиснуть речі навалом, потворні і тупі.
Поглинув мотлох простір у затхлому ефірі,
мов мухи у сиропі - безкрилі і сліпі.
Скляне незриме око - мовчазний конвоїр.
Карбує кожен жест на сталевій гільйотині.
У дзеркалі - нікого. Тільки зблідлий зір
Шукає давній фантом у стужій глибині.
Безлюдний горизонт. Брак світла і тепла.
Без Бога й режисера - обірваний політ.
Відчужений, нічийний... У епіцентрі зла -
Сам кат собі, і сам - увесь згаслий світ.
Геть кволе співчуття! Цей холод - вища гідність.
П’ю чорну порожнечу, як келих полину.
Зник останній сенс, замовкла благодійність -
Розчинюсь самотньо в ніч. Я вибрав цю вину.