Захлинись

ллю без упину в твою
сліпу бездонність густе
й пекуче з самого нутра
не намацуючи дна чи берега
поки страх проростає крізь ребра
від думки що вичерпаюсь
швидше ніж розверста прірва
видасть бодай найменший
натяк на ситість віддаю
себе ще відчайдушніше
благаючи захлинись мною
втрать нарешті змогу
ковтати навіть краплю
оголи свою крихку скінченність
перелийся через вінця
не витримавши цієї повені
вибухни вщент затопивши
все довкола бо тільки те
що окреслене незворотною межею
і нездатне вмістити більше
є нестерпно і гостро живим