Сніги лягли на мармурові плити,
Де морок залів - ніби знак скупий.
У крижаних обіймах сплять томи,
Вповиті срібним маревом зими.
Застигла в пергаментах мова латини -
Карбований крок у засніжений сад.
Там кожен рядок - скляний водоспад,
Що спить посеред мертвої долини.
Та десь здаля, крізь портики й колони,
Бринить струна - то ліра золота,
Співає про вогонь, що вкрив ікони,
Та никне слово на блідих вустах...
І аристократизм холодної готики
Вкриває сріблом завмерлі літа.