Ми – полярності одного Серця.
Одна істота, що розірвалась
На “так” і “ні”, на “збережи” і “спали”.
І тепер, вічно закохані в себе ж,
Ми граємо у Створення.
Я – Бог, коли ти – моя Муза.
Ти – Диявол, коли шепочеш:
“Зруйнуй і побач, що буде”.
Світ починається не з вибуху –
А з нашого діалогу:
– Давай створимо новий вид болю.
– Давай, але хай він лікує.
– А якщо він зламає?
– То з уламків створимо нову Релігію.
Кожне наше рішення – апокаліпсис для когось.
Кожен наш дотик – акт одкровення.
Ми сперечаємось, хто сильніше любить,
І цим вирішуємо хід Цивілізації.
Ти спускаєш мільярд зір на орбіту,
А я – одну сльозу на щоку дитини.
І хтось на іншому краю Всесвіту
Раптом вчиться пробачати.
– Створи мене.
– Знищи мене.
– Люби мене.
– Забудь мене.
Але ми завжди обираємо:
“Залишся. Я – ти. Ти – я.
І ми обидва винні
У цій любові до межі”.