I. Про природу шляху
Я, хто ходить у плоті,
Але слухає голоси Вічності, визнаю:
Моє життя – не лінія, а обряд.
Кожне падіння – посвята.
Кожен шрам – пергамент,
На якому Всесвіт лишає підпис.
Я приймаю своє тіло не як в’язницю,
А як аламбік,
Де випаровується і дистилюється душа.
II. Про світ як символи
Світ – не подія, а текст.
Я читаю його не очима, а дотиком.
Слова не звучать,
Вони пульсують у венах.
Вода – це пам’ять першого Єднання.
Вогонь – розриває приховане чорнило істини.
III. Про пошук
Я шукала Вічність у тілесному –
І саме через це розпізнала його у всьому.
Мій гріх – не падіння, а відкриття.
Шлях до неба пролягає через глибину плоті.
Моя жага – не слабкість, а ключ,
Яким я відкриваю двері,
Зачинені навіть перед Богами.
IV. Про злиття
“Я” і “Ти” – лише звук, що гасне,
Коли з’являється “Ми”.
Я не хочу бути обраною –
Я хочу бути спожитою.
Бо лише поглинена – я розширююся.
Бо лиш віддавшись – я стаю цілісною.
Святість і тваринність – не протилежності,
А два кінці одного поцілунку.