Спершу – ледь відчутне тепло,
Як доторк повітря перед грозою,
Коли все ще не сталось –
Але все вже знає, що буде.
Тінь – холодна, мов нічне скло.
Світло – гаряче, як дихання на ньому.
І ось, десь на межі, де жоден з них не домінує…
Вони торкаються.
Спочатку – обережно,
Наче два голоси, що вперше шепочуть одне до одного.
Невпевнено. Неохоче.
Але – неминуче.
Тінь здригається, як шкіра під чужим пальцем.
А світло – проникає, не спалюючи, а зцілюючи,
Як сонце на рані, яку хтось так давно ховав.
Це дотик, у якому немає переможця.
Є лише злиття – мов хтось кладе долоню на іншу
І знаходить там не лише форму,
А й пам’ять.
