У розмовах про походження світу початок часто уявляють як подію. Ніби у невимірно далекому минулому стався перший рух, спалах, із якого поступово виник космос. Але для того, хто вдивляється у глибину, початок не є подією.
Він є Основою.
Світ не тримається на самому собі. Його форми, закони та ритми не є достатнім виправданням власного існування. Усе, що змінюється, потребує незмінного; усе, що виникає, вказує на те, що ніколи не починалося. Думка неминуче приходить до Основи — до Того, що не є річчю серед інших речей, але робить можливим саме існування будь-якої речі.
Цю Основу називають Джерелом або Початком. Проте жодне ім’я не вичерпує її природи. Бо ця Основа не перебуває «десь» поза світом; вона не стоїть осторонь космосу, мов майстер біля свого виробу. Вона є тим, завдяки чому світ узагалі є.
Усе існуюче спирається на неї. Форми виникають із її повноти, життя живиться її незримою присутністю, а космос розгортається як нескінченне різноманіття того, що має одне й те саме коріння.
Тому Основу буття ми називаємо Домом.
Дім — це не місце серед інших місць, а первісна реальність, у якій усе має своє походження і до якої усе залишається внутрішньо причетним. У Домі ніщо не є чужим. У ньому кожна форма, навіть найкрихкіша, має свою невичерпну глибину. Навіть коли світ розпадається на безліч окремих подій, їхній зв’язок із Джерелом не зникає. Вони тримаються тією самою Основою, яка дозволила їм з’явитися.
Космос не є безпритульним простором. Його розсіяність приховує єдність, а його безперервний рух — тиху опору, що не знає змін.
Коли людина питає, звідки походить усе існуюче, вона шукає не перший момент у часі. Вона шукає Дім, який ніколи не залишала, але який розучилася бачити за завісою явищ.
У цій точці спомину голос Майстра Екгарта стає нашим власним відлунням: Дім не знаходиться поза шукачем — він є ближчим до нас, ніж ми самі до себе.