Сяє ніч, екран іскриться,
Ти – в квадратику малім.
Голос лагідний струмиться –
Мій далекий, рідний дім.
Батько втому приховає,
Усміхнеться крізь туман.
Слово кожне він вбирає,
Ніби ліки проти ран.
Ти – про рідне, про чекання,
Про затишні вечори…
Він плекає сподівання,
Наче світло з-за гори.
Зв’язок рветься. Миготіння.
Шум заповнює ефір.
“Повернуся, – як моління, –
Буде знову в домі мир”.