Дім не існує поза світом так, ніби світ був залишений ним або відрізаний нездоланною прірвою. Якби Джерело перебувало лише «по той бік», жодна річ не могла б свідчити про Нього, і світ став би остаточно замкненим у власній непроглядній темряві. Але істина в тому, що Дім присутній у світі не як предмет серед предметів, а як сама умова можливості буття.
У цьому сенсі Дім не входить у світ — світ постає в Ньому. Світ не є віддаленим відбиттям, яке втратило живий зв’язок із Витоком; він подібний до світла, що проходить крізь множинність форм, дозволяючи речам не просто існувати, а проявлятися. У кожній формі присутнє те «більше», що не належить її матеріальній структурі, але є живим слідом Присутності.
Дім не зникає навіть тоді, коли світ здається буденним і замкненим. Його присутність стає впізнаваною в ті миті, коли форма раптом виявляється прозорою для чогось глибшого за неї саму. У ці хвилини світ перестає бути сукупністю випадкових об’єктів і стає розгорнутою поверхнею, крізь яку просвічує Осердя.
Дім не потрібно шукати поза реальністю, у трансцендентних далях. Він не є країною, до якої потрібно втекти; він присутній у самій здатності світу бути. Світло Джерела настільки глибоко вкорінене в основі буття, що часто стає невидимим саме через свою всеосяжність — ми не бачимо світла, бо бачимо завдяки йому.
Це і є «повернення без руху». Шукач розуміє, що шлях закінчується там, де він розпочався, але тепер сам світ став прозорим. Дім — це не заміна світу, а його істинна глибина. Після того, як душа впізнала Джерело, вона не покидає світ форм, а вперше входить у нього по-справжньому. Тепер кожна краса, кожна зустріч і навіть кожен біль сприймаються як дихання Дому. Шлях повернення завершується прийняттям реальності як місця, де Джерело зустрічає саме себе через наш погляд. Відтепер спокій Дому — це не відсутність руху, а нерухоме світло в самому серці світової динаміки.