Орфею, слух! Твій голос – наче лист,
Що впав на воду й тонка в ній зникає.
Але у згаслому – музика триває
І в німоті зростає перший міст.
Там, де ти був, немає більше брами –
Бо ти і є вона, у співі вхід.
Де мертві йдуть – там вічний твій обвід
І всі сліди встають, ведені звуками.
Не клич назад. Любов – це не благання,
А дихання, що тихо ожива
У всьому, де зникає лиш бажання.
Співай, – бо світ – це тільки голова,
Що хититься, почувши: у стражданні
Росте і камінь, і трава, і слава.