В небі, де гуркіт не птаства, а леза і сталі,
Тінню летить він між грозами й криком надій.
Серце не б’ється – воно закипає в металі,
Стрижнем тримаючи світ, що поринув у бій.
Небо для нього стає і плащем, і бронею,
Ти ж у долонях стискаєш минулого мить.
Сам на одинці із вітром, пітьмою та нею –
Смертю, що в кожному кадрі радара мигтить.
Він у штурвалі тримає не просто машини –
Спокій твій, каву і сонце в ранковім вікні.
В небі лишає інверсійні білі стежини,
Щоб не зникали світанки у вашому сні.
Хай не побачиш, як креслить простір вогненний,
Знаєш: щоночі тримається світ на плечі.
Воїн і льотчик. Оберігач благословенний.
Криця, що весну несе у запеклій ночі.