Пекло - не тоді, коли вибухає земля під ногами,
А коли мати тримає частину дитини
І не розуміє - це рука чи ніжність, що залишилась.
Пекло - не гул снарядів,
А мовчання в підвалі, де двадцятеро людей
Бояться дихати вголос,
Бо почутись живими - значить стати мішенню.
Пекло - не смерть.
А життя після, коли ти чуєш вибух -
Навіть якщо давно настала тиша.
Коли тіні - небезпечніші за людей.
Пекло - це обличчя солдата,
Який повернувся - але вже не з собою.
Його серце залишилось в окопі,
Обгорнуте криком побратима.
Пекло - коли слова: "Я кохаю тебе"
Здаються зайвими, бо не знаєш,
Чи буде кому це казати завтра.
Чи ти сама ще будеш...
І найгірше пекло - це звичка.
- Звичка жити в цьому.
- Звичка прокидатись після сирен.
- Звичка не сподіватись.