Продай мені хоча б краплину дня,
де слово не ховалось від мовчання,
де в погляді ще жевріло питання,
і мить була важливіш за ім’я.
На полицях – роки без вороття,
склянки підписані: «Пора розлуки»,
«Дитинства дрібка», «Сподівань поруки»,
і «Відчай», що гіркіший за буття.
– Мені не треба вічності, – кажу, –
лиш мить одну, де я не зміг змовчати,
де правду не замінить каяття.
Аптекар тихо зважує межу:
– за пізній жаль не купиш ні хвилини,
ціна за все – твоє тепер життя.