Весна
У погляді його – відлига і розмай,
Крізь кригу фраз надія проростає.
Уста говорять: “Мрій і здобувай”,
І первоцвітом шлях мій засіває.
Це час пробуджень – ніжний і стрімкий,
Благословення в кожному початку.
А дотик рук – промінь осяйний,
Що ясність залишає замість спадку.
Літо
А літо – то опіка в спеку золоту,
Невтомна праця, витримка і сила.
Захисником ставши, щоб я у висоту
Змогла злетіти, розгорнувши крила.
В долонях – жар полуденних полів,
В очах – тепло, що дає снагу і вроду.
Собою, наче щитом, нас заслонив,
Даруючи відраду, мов цілющу воду.
Осінь
Приходить осінь – пора вагомих слів,
Де кожна думка – листя бурштинове.
Ми вдвох посеред тихих вечорів,
Плекаємо розмови світанкові.
Ці бесіди – врожай, дозрілий у літах,
Безцінне і живе в душі насіння.
Він вчить тримати істину в руках,
Вростаючи у пам’яті коріння.
Зима
Зима – це витривалість, мужня міць,
Коли довкола світ – святий і чистий.
Він – скеля серед вітру й блискавиць,
Незрушний, мовчазний і урочистий.
Його суворість – закон, непідвладний злу,
Дух загартований у крижанім спокої.
Надихаючи мене крізь холод і золу
Лишатись вірною зорі своїй палкій.