Чорний хліб твого імені
Я ношу під язиком –
Ніби слово, яке вже спалено,
Але все ще болить смаком.
Мова мертва.
Але я все одно говорю.
Кладу тебе на сторінку,
Як птаха без крил –
Хай відпочине.
Ім’я твоє, обпалене шістьма цифрами,
Досі шепоче в мені
На мові, якої вже не вчать.
Я цілувала попіл, бо то були вії твої.
Я писала чорнилом,
Яке витікало з кісток.
І в кожному вірші –
Трохи крові, трохи зневіри.
Трохи тебе –
Якого я не врятувала.
