Вгору, де зорі – мов погляд древніх богів,
Я здіймалась на крилах зітхань і забутих надій.
Там, де простір шепоче й сяйво ламає часи –
Я побачила тебе, як істину в формі живій.
Твої очі – два кола в палаці нічного вогню,
Твої руки – джерела світла в пітьмі буття.
Чи ти Ангел, що впав, щоб навчити мене любові?
Чи ти Демон, що вчить, як знайти себе у зламі?
О, Вічність, скажи: хто ти –
Кара чи дар для душі?
Бо коли я торкаюсь тебе,
Світ зникає в мені.