На вулиці лежав день,
Холодний, мов снаряд,
Що не вибухнув –
Але в кожному серці розлом.
У місті не залишилось дверей –
Лише отвори до пам’яті.
І небо, наче пергамент,
Було списане криками.
Я бачила, як дитина шукала
Не матір – голос.
Бо голоси в цій війні –
Єдине, що ще тримає.
А вчорашні будинки,
Мов втомлені велетні,
Падали на коліна
Перед власною руїною.
Хтось сказав: “Ми вистоїмо”,
Але не знав, що вітер теж плаче.
Навіть повітря тут має в собі кров,
І навіть мовчання – кричить.