Твій світ хитається, втрачає береги,
Під плетивом судин – мале пташа
Б’ється об лід кісток. Німа душа
Примірює зневіри ланцюги.
Згорають лихоманки віражі,
Стає в’язницею оболонка тісна.
Самотність гострить лезо на межі,
Де замість крику – прірва крижана.
Та ось – долоня. Тепла й міцна,
Втишає біль, що в жилах закипів.
Заземлення… і тиша осяйна
Спиняє птаха, що в грудях тріпотів.
Віднині крок карбують два серця,
Застиг спокій у глибині пульсу.