Там, де ніч схиляє сумний лик до моря,
І сріблом місяць ріже чорні хвилі,
Я йду - тінь забуття, - з ножем у горлі,
Що раз у серце б'є, знемагаючи в безодні.
О, серце моє - прапор, згорілий від пожеж,
Воно сміється з долі й плаче без відради,
Я - вигнанець із власних марень меж,
Де гріх - то честь, а честь - то болю сади.
Була там юність, наче крила, легка й багряна,
Летіла в смуток мій... палаюча стріла,
Та час, накинувши пилюжний плащ, зник вмить,
І вітер злився з голосом, зникаючи у ніч.
Любов моя - буря, що кляне й просить миру,
Вона пекуче душу криє й губить усе, що є,
Та я її не покину - кращий вічний бій,
Ніж стерти з пам’яті хоча б один її відгомін.
І якщо світ розтопче снагу моїх надій,
І якщо морок прийде - як друг без слів,
Я збережу в собі вогонь, чужий та палкий,
Що світить темряві - згаслий, та живий.