Архангел мовчки став біля порога,
П’є час, немов настояне вино.
У залі – тиші зоряне сукно,
А за вікном – усесвіту тривога.
Буття земного дикий виноград
Налив у грона терпкість і вагу.
Відчуй душі нестерпну спрагу,
Щоб істини впізнати аромат.
То миті блиск, що вмить згасає
В перевтіленні, куди нас дух веде,
Де кожне тлінне крила розгортає.
Бо там, де страх, – і сонце не зійде,
А тут, де біль у вдячність проростає,
Архангел усміхається і жде.