Поезія

Ти приходиш, коли вікна церквиПлачуть воском замість світла,Коли навіть святіСхиляють голови в соромі,Бачачи, як я знову…

Я не створила тебеНі для святості, ні для покути,Ні для вогню між стегнами. Я створила тебе…

Вона стояла в срібній млі доби, Де сонце кволо стікало із вікон. Храмів вітражі – кольорові…

Немає повернення, бо ми ніколи не були окремоТвоє очікування – це мій дотик у снах.Твої вірші…

Байдуже, чи я зникну – Лише дайте сенс Моєму вогню.Хай він освітить щось.Хай не згасне марно.