Анастасія Корбет

О, тише сніжна, де ідеал заснув, – Наче лебідь без повітря, без відлуння, У мить, коли…

У часі млявім, де хвиля – як пам’ять тремтлива, Блукає ліхтар серед тіней абісальних снів. Його…

Ніжно, наче подих осіннього вечора, Падає дощ на старі вікна – і серце Тремтить, ніби струна,…

Безмовна хвиля несе уламки ранку – Крила розчиняються у повітрі, Наче нота, що забула свій початок.…

Зів’ялі квіти на підвіконні, Наче тінь від минулих днів, В їхніх пелюстках – застиглі хвилі, Що…

У сутінках розчахнута душа,Де стомлений день – мов привид з праху,І кожна мить – то лезо…

Ми побудували наш дім не з каменю й дерева – а з обіймів і спільних пауз.…

Десь, де Всесвіт згинається, як шия лебедя, А зірки забувають світити, Там пливе собі Кит. Старий,…

Ім’я його забуте вітрами, бо ще до того, Як світ навчився лічити дні, Він обрав шлях…

Є одна планета, схована в пелюстках мовчання – На ній дерева ростуть із дотику, А вітер…